Минулої суботи - 6 грудня - довелося приємне сувмістити з корисним. Справа в тім, що зовсім недавно в нашому хуторі проживає разом з Олексієм Костовичем Валюхом його колишня, а на даний час і теперішня дружина - Антоніна Володимирівна. Ця літня жіночка приїхала у Карпці восени з Маріуполя. Її син, Володимир, який і на даний час проживає в згаданому місті, зателефонувавши мені, попросивши відвідати і батька, і матір. Як тепер модно сказали б - зробити моніторинг ситуації. Тобто - реально дати оцінку ситуації проживання двох літніх людей нашого хутора. То ж об 11.оо я був вже на автовокзалі і ще через 48 хвилин - в селі Саях, скориставшись маршрутом проїзду "Липова Долина - Суми". Зайшов до свого брата Леоніда, який спочатку погоджувався разом відвідати малу нашу Батьківщину, та потім згадав, що обіцяв допомогти в заготовці дров одному з жителів Саїв.
То ж мимо кладовища, зайшовши ще й до могилок моєї рідні, мій шлях проліг наїздженим шляхом повз колишній хутір Вікторове, що у нас неінакше як Вихторенки і не називалося. Йдучи неквапливо, морозу в -7 навіть не відчувалося, а ось вітерець старався нагадувати, що перший місяць зими - все ж таки не літо! Час, який виьтратився на мандри, летів непомітно, адже згадувалося багато чого, що повязувало мене з цим шляхом. В основному ж, звісно, шкільною порою життя. По дорозі так і не зустрів жодної людини, але чутно було гуркіт бензопил і в Вихторенках, і навіть в Нестеренках. Що ж поробиш - люди готуються зимувати і далі...
Мимо колишніх ферм прошовся до "Бригаднього" ставу... Тиша казкової зими панувала і там. Піднявся на гору, де в теперішній час, святкуючи день Карпців, проводиться турнір з міні-футболу. Тиша тишою, але сліди людської присутності були помітними. Пізніше мені сказали, що це листоноша - Микола Ткаченко, інколи на своєму авто, а в більшості "одинадцятим маршрутом", тобто - своїми ногами, долає відстань до односельців з поштарською сумкою...
... Зустріч за призначенням виявилася радісною для усіх нас.Стареньких я не бачив з літа, а вони мене впізнали без вагань. Спілкуватися можна було не одну годину, але ж ще потрібно було встигати і на мікроавтобус зворотнього маршруту - в 17.20. Помітив, що у стариків те ж побажання, що і у нашого покоління - НЕХАЙ СКОРІШЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ЦЕ ЗАХІТТЯ ВІЙНИ !!! Та Антоніна Володимирівна "бідкалася" і про те, що в хуторі дуже велика мода на "дружбу з Зеленем Змієм". Проблема з заготовкою дровець, питаннями господарства, коли і кізка, і поросятко, і курочки - це не так вже і складно, а от.... "пють, окаянну... пють..." На що господар реагував однозначно: "А хто ж її не пє?"
В зворотньому напрямі "забіг" і до Вовк Надії Андріїни. Вона саме годувала собачку. Візит склав декілька хвилин, адже все потрібно було врахувати з поверненнм в Липову Долину. Пощастило побачитися на відстані і з Валюхом Віктором Васильовичем, який чемчикував в напрямку "Мочарки".
...Дорога мого зворотнього напрямку пролягла знову по старому маршруту. За пів дня змін навіть в красі цього зимового дня я не помітив. Та ж зимова казка, яка прикрашалася палітрою споминів дитинства дала усі підстави стверджувати, що я побував ДОМА. А як відомо, саме в цьому місці НАЙКРАЩЕ, де б ти не був, що б ти не бачив !!!